На Вінниччині поминальним богослужінням вшанували загиблих учасників АТО/ООС та жертв політичних репресій

13 травня у Спасо-Преображенському кафедральному соборі ПЦУ м. Вінниці  відбулось поминальне богослужіння за загиблими учасниками АТО/ООС та жертвами політичних репресій

13 травня у Спасо-Преображенському кафедральному соборі ПЦУ м. Вінниці  відбулось поминальне богослужіння за загиблими учасниками АТО/ООС та жертвами політичних репресій.

Так вшанували пам'ять воїнів Українського війська (ЗСУ, НГУ, СБУ та інших структур залучених до виконання завдань Операції Об’єднаних сил).

Учасники богослужіння також звершили молитву до Дня пам'яті жертв політичних репресій — щорічного національного пам'ятного дня в Україні, що припадає на третю неділю травня. Цей день відзначається згідно з Указом Президента України від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму. 

У заході взяли участь родини загиблих учасників АТО/ООС, реабілітовані та потерпілі від репресій, представники інститутів громадянського суспільства, Центрального міжрегіонального відділу УІНП та відділу Міністерства у справах ветеранів України у Вінницькій області.

 Довідково:

За період «Великого терору» на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та виправно-трудових таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).

Масові репресивні операції у 1937–1938 роках, за задумом Йосипа Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

Ще до початку дії оперативного наказу №00447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 року розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового  репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного  УНКВД (голова),  обласний прокурор та перший секретар обласного, крайового або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 року.

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених. Як правило, свідчення не перевірялись, доказами провини арештованого слідство не цікавилось. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937-1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва. Таким був метод здійснення «сталінської кадрової революції».

«Великий терор» згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського  керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору».

 

Директор департаменту

ВАСИЛЮК Світлана Михайлівна

 

Адреса: 21100, м. Вінниця,

вул. Театральна, 14

Телефон: (0432) 52-09-92

E-mail: depinformcom@vin.gov.ua

"Гаряча лінія" Департаменту

Телефон: (0432) 52-09-92